«Ми живемо непомітним життям на периферії; ми стали маргіналами – і існує безліч речей, у яких ми вирішили не брати участь. Ми хотіли тиші – і набули цієї тиші. Ми приїхали сюди, вкриті ранами та болячками, з кишками, закрученими у вузли, і вже думали, що колись нам вдасться спорожнити кишечник. Наші організми, просочені запахом копіювальних машин, дитячого крему та гербового паперу, збунтувалися через нескінченний стрес, народжений безглуздою роботою, яку ми виконували неохоче і за яку нам ніхто не дякував. Нами володіли сили, які змушували нас ковтати заспокійливе і вважати, що похід до магазину – це творчість, а взятих відеофільмів достатньо для щастя. Але тепер, коли ми оселилися тут, у пустелі все стало багато, набагато краще».