«…Гуляти теж вміли. Був з тайги босяк з мішком за плечима, а в тому мішку нічого путнього - нічого, крім чистого золота. Звичайно, одразу наймав солдата з барабаном, хлопця з гармошкою, а єврея зі скрипкою. Після чого гуляв, вистилаючи вулиці міста блакитним оксамитом, а баби танцювали довкола нього і змахували хусточками, верещачи від задоволення. Зазвичай старателі приходили до Благовіщенська під осінь, а навесні, пропившись дощенту, нікому не потрібні, знову жебраки, вони віддалялися назад у тайгу. Але рідко хто з них повертався: чи то тигр заїв, чи то на хунхузов нарвався, чи помер з голоду в колодязі свого глибокого шурфу, вже не в змозі з нього вибратися…»