«Я виявився поруч тільки тому, що мав проводити її з вітальні до парадних дверей. Я плівся ззаду. І це була нечувана милість, бо вона була красунею, в одну мить одного разу розцвіла, а я залишався тим самим нескладним ровесником (всього на рік старший) і ледве насмілювався до неї підійти, коли ми на тиждень приїжджали додому. Виступаючи ці жалюгідні десять футів, я не смів нічого сказати або просто доторкнутися до неї, але потай сподівався, що вона сама що-небудь зробить, заради жарту, з чистого кокетства, просто тому що ми вдвох і зовсім одні. До чого ж вона була чарівна! З цими коротко постриженим мерехтливим волоссям, з цією неприхованою впевненістю в собі, яку до вісімнадцяти років знаходять красиві американки, такою зухвалою, такою радісною впевненістю...»