Ставлення християнського Заходу до мусульман як до сил диявола має довгу історію. Почавшись наприкінці XI століття н. з хрестових походів, метою яких було відвоювати Святу Землю у мусульман, воно продовжилося падінням центру Східної Православної Церкви – Константинополя – під тиском тюрків у середині XV століття і відновилося після великої поразки британців та австралійців у битві з турками при Галліполі (Дарданел) світової війни. Західні засоби масової інформації найчастіше зображують ісламських релігійних постатей як «шалених мулл» і виставляють таких мусульманських лідерів, як полковник Каддафі, Саддам Хусейн, Іді Амін, аятола Хомейні та Ясір Арафат у сатанинській подобі. Багато представників Заходу вважають усіх мусульман фанатиками-терористами, а в таких безглуздих актах насильства, як вибух будівлі держустанови в Оклахома-Сіті 1995 року, одразу підозрюють ісламських фундаменталістів. У відповідь на такий прояв неповаги до їхніх лідерів, релігії та культури, багато мусульман в свою чергу розглядають Захід як «землю сатани», що загрожує їх цінностям і святим місцям. Подібна взаємна параноя і недовіра є основною перешкодою для розуміння і співпраці між немусульманами та ісламським світом.