Мемуари вихованця Пажеського корпусу, козачого офіцера, дослідника-географа, мислителя, соціаліста-анархіста, князя Петра Олексійовича Кропоткина, представляють безперечний інтерес не лише своєю першою частиною, в якій автор розповідає про "військову" і "дослідницьку" фазах свого життя, але і тим, що Кропоткин, будучи людиною що щиро бажає безкровних перетворень на благо людини як в Росія, так і у все світі, є яскравим представником прогрессора європейського зразка кінця XIX століття, коли у світлі лібералізації, фемінізації, у світлі декларованих усіма "цивілізованими урядами і суспільствами" гуманістичним принципів світового гуртожитку, і на фоні технічного прогресу, що нестримно прискорювався, зміцнювалася надія на те, що людство зможе самоорганізовуватися, як і личить розумній біомасі. На жаль, то був сон золотий.