Пальчики тремтіли і холоділи, тривога перекривала подих, а шкіра вкрилася липким холодком страху… за нього – колись до безпам'яті коханої мною людини. Гад, зрадник, непробивно зухвалий і, як показав нашу останню розмову, жорстокосердний тип, ти тільки живи… Живи, чорт тебе бери!Що я роблю?! Навіщо біжу стрімголов у лікарню, намагаючись дізнатися хоч якусь інформацію про стан чоловіка моєї молодшої сестри? Не знаю, не можу інакше… Адже фотографії з місця події, надіслані колишньою колегою по фірмі «Еверест», були страшними.Мені потрібно переконатися, що з ним усе гаразд. Адже незважаючи на безліч причин його зневажати, а то й ненавидіти, я ніколи не бажала йому смерті, навіть у той момент, коли розбився ілюзорна кулька моєї вигаданої ідеальної любові. Живи, Сашко, вдихай своїми легкими повітря, збирай себе по шматочках, відновлюйся, залишайся колишнім чудовим чоловіком, один погляд якого вражає наповал недосвідчених офісних дів.Містить нецензурну лайку.