""У попа був собака, він її любив. Вона з'їла шматок м'яса, піп її убив". Ось і уся любов. Дурість, звичайно. У мене теж був собака. Я її теж любив. Вона їла шматки м'яса. І я її все одно любив. І померла вона сама. Захворіла "чумою", з'їхала з глузду і втекла. Така розумна була собака, що могла дозволити собі з'їхати з глузду, тому що було з чого сходити. Це було дуже давно. Через багато років, після того, як мій улюблений собака з'їхав з глузду, я став психіатром і навіть (не побоюся цього слова) психотерапевтом, тільки не собачим, а людським, і лікую людей, які на "чуму" не хворіють, але з розуму все одно чомусь сходять. І мене, як людину від природи цікавого, питання "чому їм в думці не живеться"? дуже багато хвилював".