Виморочна паризького життя задана з першої розповіді, з виїзду крамарів за місто раз на рік - поїсти на травичці, почути солов'я, злягтися на заклик плоті. І це - все. Якщо і промайне в цих оповіданнях природне почуття, то як зелена дачна травичка для городян - півдня, і досить. Але і ці півдня можуть стати одкровенням - нехай страшним, - заради якого жива людина.

Бо найстрашніше не смертоносні ревнощі і навіть не стрясаюче відкриття, що чергова утриманка виявилася твоєю ж дочкою від давнього зв'язку. Всього жахливіше за слово провінціалки, що цікавиться : "Я хотіла упізнати ваду. нічого цікавого". До цієї безодні - "нічого цікавого" - підводить Мопассан читача.