«Людина з похмурим прізвищем Магглтон з пристойною смутком брела сонячною приморською набережною. Він схвильовано хмурився, і численні групи та ланцюжки вуличних акторів, що розтягнулися вздовж пляжу, марно чекали б хоч якогось знака схвалення від нього. П'єро піднімали до нього бліді місяцеподібні обличчя, схожі на черевці дохлих риб, але це не покращувало його настрій. Ярмарочні негри із сірими від розмазаної сажі обличчями теж безуспішно намагалися викликати в нього проблиски веселощів. Магглтон був сумною та розчарованою людиною. Риси його обличчя, за винятком лисого насупленого чола, були запалими і невиразними, так що єдина помітна прикраса на тлі цієї тьмяної фізіономії здавалася особливо недоречною. Це були лихі військові вуса визначних розмірів, підозріло схожі на фальшиві. Можливо, вони й справді були фальшивими. Однак вони могли бути вирощені і спеціально вольовим зусиллям, оскільки були частиною його професії, а не складу особистості…»