«Для Шерлока Холмса вона завжди та жінка. Я рідко чув, щоб він згадував її якось інакше. В його очах вона затьмарює і кидає на порох всю свою підлогу. Ні, не те щоб він відчував до Ірена Адлера почуття, подібне до любові. Усі емоції, а ця особливо, були неприйнятні щодо його холодного, точного і чудово врівноваженого інтелекту. Він, як я розумію, був ідеальною логічно міркувальною і спостерігаючою машиною, яку тільки бачив світ, але в ролі закоханого він поставив би себе у фальшиве становище. У розмовах він ніколи не торкався ніжних почуттів, хіба що з презирливою усмішкою та шпильками. Однак спостерігачеві вони служили чудовою підмогою, щоб зривати покрив із людських спонукань та вчинків…»