«У війни не жіноче обличчя» — історія Другої Світової спростувала цю істину. Якщо раніше жінка зі зброєю в руках була винятком із правил, рідкісним феноменом, легендою на кшталт Жанни д'Арк або Надії Дурової, то в роки Великої Вітчизняної в Червоній Армії добровільно і на заклик служили 800 тисяч жінок, з них понад 150 тисяч були нагороджені боями орденами та медалями, стали Героями Радянського Союзу, а три повними кавалерами ордена Слави. Щоправда, ставлення до жінок-орденоносців було, м'яко кажучи, неоднозначним, а слово «фронтовичка» після війни стало мало не образливим («Нам навіть казали: «Чим заслужили свої нагороди, туди їх і вішайте». Тому спочатку не хотіли носити ні ордени, ні медалі»). Але одна справа ППЖ, і зовсім інша — випускниці Центральної жіночої школи снайперської підготовки, льотчиці трьох жіночих авіаполків, бійці окремої жіночої добровольчої стрілецької бригади, жінки-зенітниці, санінструктори, партизани, навіть командири розвідвзводу (було й таке!). Ця книга дає слово жінкам-фронтовикам, які пройшли всі кола фронтового пекла, порівняно з невигадливими оповіданнями яких тьмяніють найкращі романи та фільми, навіть легендарний «А зорі тут тихі…».