Що з'явилося раніше – людина чи дзеркало? Цим питанням задається Паола Дмитрівна Волкова у четвертому томі циклу «Міст через безодню». Для великих майстрів портрет завжди був просто зображенням людини, а й дзеркалом, відбиваючим як зовнішню, а й внутрішню красу. Автопортрет же – питання собі, рефлексія і відповідь, що слідує за ними. Дієго Веласкес, Рембрандт, Ель Греко, Альбрехт Дюрер і Вінсент Ван Гог – всі вони залишають нам у цьому жанрі гірку сповідь цілого життя. Венера, що піднялася з вод, побачила в них своє відображення і залишилася задоволена собою, а Нарцис - завмер навіки, вражений своєю красою. Полотна, відображаючи в часи Ренесансу тільки ідеальний образ, а пізніше – і особистість людини, стали вічними дзеркалами для кожного, хто насмілиться в них зазирнути – як у прірву – по-справжньому. формі, в якій він був задуманий самою Паолою Дмитрівною – в історично-хронологічному порядку. У нього також увійдуть невидані лекції з особистого архіву. У цьому виданні як ілюстровані цитати до текстового матеріалу використовуються фоторепродукції творів мистецтва, що перебувають у суспільному надбанні, фотографії, що розповсюджуються за ліцензією Creative Commons, а також зображення за ліцензією Shutterstock.