«Ліна неквапливо крокувала вулицею, згорбившись і похмуро поглядаючи на свого проводжатого. Що за погода у нашому місті! На вулиці стоїть просто собачий холод, якраз шубу надягати, втім, і не дивно, адже скоро Новий рік! Дме крижаний вітер, над головою висять чорнильні хмари, що загрожують прокидатися мокрим снігом. А в неї немає парасольки. Що ж, що гірше, то краще! На душі було погано. Все-все, всі її мрії та надії пішли сьогодні порохом. Олена відчувала біль, розгубленість і справжнісіньку злість, причому злилася вона на себе. І було за що: пішла на поводу у Жанки, дозволила себе вмовити, і ось вам будь ласка – результат, що називається, очевидний!..»