Рідко - а фактично майже ніколи - великі покровителі мистецтв бралися за написання ретроспективних оглядів своїх задумів і досягнень. Люди діяльні, починаючи від Цезаря і до сільських лікарів недавніх часів, описували свою діяльність і свої звершення, вважаючи, що якщо ці звершення не будуть ними належним чином описані, вони не залишаться надовго в пам'яті нащадків, незважаючи на те, що цілком цього заслуговують . Люди, які мають дар самовираження, включаючи письменників, поетів, живописців і скульпторів, зверталися (особливо після того, як художня та літературна діяльність була зведена Ренесансом у ранг Високого Мистецтва) до автобіографії та самотлумачення щоразу, коли вони побоювалися, що їхні твори — ці , по самій своїй суті, ізольовані та викристалізовані прояви безперервного творчого процесу не зможуть передати нащадкам у узагальненому вигляді те, що вони хотіли в цих творах висловити. Зовсім інша справа покровитель мистецтв, тобто людина, чий престиж та ініціатива сприяють створенню творів літератури та мистецтва. Серед таких покровителів мистецтв ми бачимо і високого ієрарха церкви, і світського правителя, і аристократа, і плутократа. З погляду такого мецената, витвір мистецтва має вихваляти покровителя, а не навпаки. Адріани та Максиміліани, Леви та Юдін, Жани де Бері та Лоренцо Медічі вирішували самі, чого вони хотіли від мистецтва та літератури, самі обирали творців, самі брали участь у розробці творчих програм, самі схвалювали чи критикували виконання своїх замовлень і самі оплачували – чи не оплачували - рахунки. При цьому вони доручали своїм придворним і секретарям складати всілякі списки та реєстри, а своїм історіографам, поетам і гуманістам створювати панегірики та тлумачення та описувати їхню меценатську діяльність. Абатом Сен-Дені, який час прихильно зберіг для нас.

З вид. Erwin Panofsiky. Abbot Suger of St.-Denis.In: Meaning in the Visual Arts. N.Y., 1957.Переклад та коментарі: Панасьєв А.Н.