«Усі дванадцять мали повне право пишатися і водночас боятися; хоча на турнірі вони й вигравали гру за грою в поло, але цього дня вони мали зустрітися у фінальному матчі з командою „архангелів“, а супротивники ці грали з півдюжиною поні на кожного. Гра мала бути розділена на шість партій, з перервами по восьми хвилин після кожної години. Це означало, що у них буде по свіжому поні після кожної перерви. Команда ж скидарів могла виставити по свіжому поні тільки через дві перерви; а два на один – шанси нерівні. До того ж, як вказав Шираз, сірий сирійський поні, їм доведеться боротися з самим кольором поло – поні Верхньої Індії, поні, кожен з яких стоїть по тисячі рупій, тоді як самі вони дешевки, набрані здебільшого з сільських поні, що возять вози. господарі яких належать до тубільного бідного, але чесного полку…»