«Головну властивість блазня можна, напевно, позначити так – вітер у голові. Вітер, який начисто видує здоровий глузд, зриває речі з місць і переплутує їх абияк, перемішує мудрість з дурістю, перевертає все вгору ногами і переінакшує нудну рутину буденності. Без такого вічного протягу неможливе мистецтво дурнів і веселого шарлатанства. Такий вітер гуляв і в голові Едварда Ліра (1812-1888) - великого Короля Нонсенса, незрівнянного Генія Безглуздості і Верховного Дорослого Англії (такі лише деякі з заслужених ним гучних титулів). Безумовно, він походив по прямій лінії від Джона Скельтона і Вільяма Соммерса, блазня Генріха VIII, від знаменитих дурнів Шекспіра - зубоскалів і пересмішників, невичерпних на вигадки і каламбури, але здатних і несподівано зворушити серце пронизливо сумної песенки. Лір теж писав і співав пісні – і зворушливі, і кумедні. По суті, він і був блазнем, – якщо забути про ліричний бік його таланту, про неабияку працьовитість і завзятість, про трагічне підґрунтя його долі…»