Наче зачарована дівчина провела кінчиком вказівного пальця по дерев'яній рамі, що обрамляла дзеркало. На губах її завмерла мрійлива посмішка. Раптом гладка дзеркальна поверхня пішла кругами, наче хтось невидимий кинув камінь у воду. У сум'ятті Рейчел хотіла було відсмикнути руку, але незрима сила міцно тримала її, не дозволяючи зрушити з місця або відступити. З якою б силою вона не тягла, рука не відривалася від рами. Перший переляк змінився панікою, яка подібно до лавини захлеснула її, коли, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, вона помітила, що воно поступово блідне, поступаючись місцем чиєїсь тіні. На її очах силует набув обрисів людської постаті: тепер перед нею поряд з її власним тьмяним відображенням стояв чоловік.