Придумати тему для випуску, присвяченого взаємодії російської та французької культур, виявилося на диво складною справою. Причина – у надзвичайній обширності предмета, у тому, що нам простіше назвати французькою – embarras de richesse. Чи не правда, чудовий приклад нагоди, що прояснює розміри труднощів, що нас спіткали. Адже якщо говорити по суті чи не всім, що в нашій культурі не є золотоголово-пряничним, ми зобов'язані Франції. Збігом обставин Росії довелося вступити в коло західноєвропейської художньої традиції в явно франкоцентричному XVIII столітті. І російське мистецтво з Нового часу спирається на французький каркас – як синтаксис пушкінської промови. З тією самою залежністю і з тією ж нешанобливістю. Дивним чином сталося так, що французьке впливом геть російську культуру це стільки участь, скільки приклад. За всієї великої кількості припливу французьких творів, майстрів, учнів та ідей, набагато більше значення для російського мистецтва мав наш власний міф про прекрасну, благословенну Францію. Ця ситуація разюче відрізняє російсько-французькі художні контакти від взаємодії російської культури з культурами інших держав. Саме тому ми зупинилися на темі взаємних міфів, що створювали часом криве, а часом «чарівне» дзеркало для Франції та Росії. твір пластики XVIII століття, але й пером Пушкіна перетворилася на національний міф – на Мідного вершника. Той міф, що, знайшовши відгук у своїх мріях, спровокував половецький розмах і золотопівникову екзотику «Російських сезонів», які у свою чергу… і так далі. До тієї ж сфери міфологем не можна не віднести і великий вплив на французькі уми «Roman Russe», і дивно потужний і одночасно примарний феномен російської художньої еміграції. І багато іншого, що перетворюється на явище культури тоді, коли «гострий галльський розум» та бездоганний смак стикаються зі стихією боготворчої слов'янської породи.