Франсуа (наст. ім'я та прізвище Франсуа де Монкорб'є, Montcorbier) (1431, Париж — після 1463), видатний французький поет пізнього Середньовіччя. Творчість Франсуа Війона традиційно поділяється на три частини — дві великі поеми та набір окремих віршів. Перша їх — його поема 1456 “Ле” (“Малий заповіт”). Її герої, адресати "розпоряджень" Війона, - його паризькі приятелі та товариші по чарці; це вираження любові до життя у всіх її проявах, голос безжурного, гострого на мову паризького школяра. Всього п'ять років відокремлюють "Ле" від другої поеми - "Заповіт" ("Великий заповіт"), але тепер це сповідь людини, що бореться зі страхом смерті переконанням самого себе і всіх, хто оточує в її неминучості, в тлінності всього сущого - "все вітер занесе з собою". Ця поема - точний образ світогляду того часу, коли смерть була чи не буденним явищем, надаючи особливу гостроту насолоду радощами цього дня. "парижанках", про "товстушку Марго", нарешті, про внутрішні протиріччя самого автора, об'єднаних думкою про тлінність земного життя. Про цей розлад свідчать самі назви окремих віршів Війона, наприклад, “Розмова душі і тіла Війона”, які так і не приходять до згоди.