«Великі художники» - збори про видатних майстрів живопису. Книжкова серія містить понад 50 ілюстрацій, «витончено написану» біографію художника та історію створення картин. Альбом присвячений творчості Левітана.

Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900) - найбільший майстер російського пейзажу кінця XIX століття, який заклав у цьому жанрі принципи символізму та модерну. Художник подолав умовності класицистсько-романтичного пейзажу, які частково збереглися і у передвижників. Левітанівський «пейзаж настрою», за всієї його дивовижної натурної достовірності, набув безпрецедентної психологічної насиченості, висловлюючи життя людської душі, що вдивляється в природу як осередок невимовних таємниць буття, які тут видно, але невимовні словами. Тим, хто знає і любить творчість Левітана, знайоме почуття завороженості, яке виникає щоразу, коли зупиняєшся перед його картинами і вдихаєш повітря дивовижного мистецтва. У його картинах – жива душа природи, вони одухотворені коханням, забарвлені поетичним настроєм та смутком. Його палітра - це насичений заміс роздумів і смутку, привілля і дрімоти, радості та самотності. Повного розквіту мистецтво Левітана як майстра пейзажу-картини, що вміє перетворити простий мотив на архетипічний образ Росії, досягає в «Березовому гаю». Та ж сила ненав'язливого узагальнення підносить твори «волзького періоду» («Вечір на Волзі», «Вечір. Золотий Плес», «Після дощу. Плес», а також картина «Свіжий вітер. Волга», що тематично примикає до них). Левітан першим змусив захоплюватися сучасників скромною, подекуди навіть бляклою красою російської природи. І перед величчю "Вічного спокою" померкло, затихло все буяння фарб заморських країн. Левітан створює класичні, неперевершені зразки «церковного пейзажу», де будівлі храмів вносять у природу умиротворення («Вечірній дзвін») або, навпаки, тривогу, нагадуючи про тлінність всього земного («Над вічним спокоєм»). Громадянська скорбота поєднується з релігійною у картині «Володимирка», де на дорозі, якою гнали арештантів до Сибіру, видно лише (в характерній для майстра манері зводити реальну людську присутність до мінімуму, або взагалі до нуля) самотня фігурка мандрівника біля придорожньої іконки. Життєстверджуюча чарівність фарб у полотнах "Березень" або "Весна - велика вода" досягає апогею в гранично яскравій та звучній картині "Золота осінь". В останні роки життя майстер відбирає все простіші мотиви, надаючи їм – лише за допомогою колориту, без усяких фантазій – подобу буденного дива. Тепер його особливо тягнуть за собою мотиви вечора («Літній вечір»), сутінків, місячної ночі. Остання, незакінчена картина Левітана («Озеро. Русь») є - наперекір смертельної хвороби - чи не наймажорнішим твором художника.