«…Туман. Він стелився по землі килимом, вкриваючи молоду, але сіру, похмуру траву. Ще літо не набуло чинності, а це місце вже висушила пітьма.

Вибравшись із свіжовиритої ями, високий чоловік уважно озирнувся. Почувши шум, не міг збагнути, звідки він. Мертві очі вдивлялися в білу завісу. Там крізь завіси туману пробирався загін гуронів.

Його господарі вели нових жертв.

Ніби попередніх мало було. Другу яму вже під могилу викопали. Не кожен убитий його рукою піднімався. Туман обходив стороною магічно порожніх людей.

Пом'ятавшись на місці, мертвяк сів на землю і безтямно дивився на свою долоню. Там красувалася свіжа подряпина, але вона не кровоточила. Він взагалі намагався уникати навіть таких травм. Адже вони практично не гояться.

– Северянин, – почувши своє прізвисько, чоловік підняв голову…»