«Руперт не дав їй домовити. — Панно майже всюди! - Вигукнув він з ентузіазмом. – І десь під одним із них схованка, це вже точно! У нього сховали труп, він там і досі. Може, навіть труп набальзамували... — Руперт, прошу тебе, не кажи дурниць! Руперт підвівся з усією гідністю, на яку був здатний і яке дозволяли його молодий вік і розвинена хода. — Зніми цей будинок, мамо, — вирішив він. – А таємницю я сам постараюся витягнути на світ божий, і ти ще пишатимешся мною. — З цими словами він поспішно вийшов, щоб не запізнитися до контори. Жінки обмінялися поглядами. — Чи це можливо, мамо? - все ще не вірячи, прошепотіла тремтячим голосом Барбара. - Ох, якби ми справді могли це зробити! …»