Зійшовши до Чикаго, Еміль Креймер з'ясував, що до поїзда ще чотири години. А чому б не вирушити за тридцять миль на північ до Грін Тауна, щоб провести хоча б годину в рідному містечку, а потім ще раз сказати йому «прощай»? Йому згадалися дитячі страхи шестирічного хлопчика, погань на горищі. Ось і його дім. Тепер на ньому висіла табличка "Продається". Він штовхнув двері. Все та ж вітальня, а праворуч їдальня і коридор, що упирається в сходинки - шлях до вічного мороку. У нього за спиною повільно і майже беззвучно зачинилися наглухо вхідні двері. Темне черево порожнього будинку завмерло в очікуванні…