«На захід від Аркхема багато високих пагорбів і долин з густими лісами, де ніколи не гуляла сокира. У вузьких, темних лощинах на крутих схилах дивом утримуються дерева, а в струмках навіть улітку не грають сонячні промені. На пологих схилах стоять старі ферми з присадкуватими кам'яними і зарослими мохом спорудами, що зберігають віковічні таємниці Нової Англії. Тепер будинки спорожніли, широкі труби розтріскалися і стіни, що покосилися, ледве утримують гостроверхі дахи. Старожили перебралися в інші краї, а чужинцям тут не до вподоби. Ніхто не прижився на фермах, ані франкоканадці, ані італійці, ані поляки. Як не намагалися, нічого в них не вийшло. У всіх з перших днів прокидалася фантазія, і, хоча життя текло своєю чергою, уява позбавляла спокою і навіювало тривожні сни. Тому чужинці й поспішали виїхати, адже старий Еммі Пірс не розповідав їм нічого з того, що він пам'ятає про старі часи. З роками Еммі став зовсім дивним, начебто не в своєму розумі. Він єдиний, хто знає всю правду про минуле і не боїться розпитувань, але не позаздриш. Адже не боїться він тому, що його будинок стоїть на відшибі поруч із полем та проїжджими дорогами…»