Віктор Михайлович Васнєцов (1848-1926) - основоположник особливого «російського стилю» всередині загальноєвропейського символізму та модерну. Художник прославився своїми жаровими, ліричними та монументально-епічними полотнами на теми російської історії, народних билин та казок. Виступав також як театральний художник і живописець-монументаліст. Творча біографія Васнєцова чітко ділиться на два великі періоди. У першому він дотримується принципів пересувницького соціально-критичного жанру. Серед героїв картин - петербурзька біднота, наприклад, подружжя зубожілих людей похилого віку, що змінює житло («З квартири на квартиру»). Добродушного гумору сповнена картина «Преферанс», що іронізує над зневірою міщанського життя. Підйом суспільного інтересу до національних старожитностей в останні десятиліття XIX століття призводить до рішучих зрушень у творчості художника. Звертаючись до фольклорної міфології, він радикально реформує російський історичний жанр, поєднуючи історичні реалії, відтворені з археологічною достовірністю, з хвилюючою атмосферою легенди. Серед його популярних полотен цього періоду – картини «Після побоїща Ігоря Святославича з половцями» (за мотивами «Слова про похід Ігорів»), «Оленка», «Цар Іван Васильович Грозний». Найбільшу популярність здобула картина «Три богатирі» з фігурами кінних витязів Іллі Муромця, Добрині Микитовича та Альоші Поповича, які охороняють кордони Вітчизни. На зміну раннім психологічним новелам приходить монументальний епос. Ряд творів («Три царівни підземного царства») вже несе у собі всі характерні риси декоративної картини-панно стилю модерн, заснованої на поетиці символізму, яка розмиває межі між казковою фантастикою та реальністю. У російських і зарубіжних поціновувачів (зокрема, в А. А. Блоку та Р. М. Рільке) творчість нового, «епічного» Васнецова знаходить гарячий відгук як вираз «нового російського стилю». Васнєцов виявив себе також як великий майстер декоративного живопису. Найбільшим його звершенням у галузі монументального мистецтва стали розписи київського Володимирського собору. Прагнучи якомога оновити візантійські канони, художник вносить у релігійні образи ліричний, особистісний початок, обрамляє їх фольклорним орнаментом. Пізній період творчості художника сповнений похмурих переживань. Жахи революційного терору початку століття штовхають його до табору правих екстремістів націонал-шовіністичного штибу. Сповнені складного алегоричного підтексту картини «Царівна-Жаба» та «Бій Добрині Микитовича з семиголовим Змієм Гориничем». Громадськість сприймала їх як вираз тривожних роздумів майстра з приводу соціальної катастрофи, що назрівала і відбулася. Після революції він не бере активної участі у художньому житті, але продовжує працювати, створивши, зокрема, низку значних портретів, у тому числі незакінчений портрет художника М. В. Нестерова.