Хто не сховався, я не винен! Він відчував, як вона літньої ночі через все місто повертається додому, де вона ступила на бруківку і перейшла вулицю, стукаючи каблучками під червневими в'язами. У пустельному нічному безлюдді він вжився в її образі. У руках сумочка. Довге волосся Лавінії лоскоче шию. На губах шар помади. Не рухаючись з місця, він ішов додому у темряві. Вона була тендітним, невиразно білим метеликом; він приколов її до стулок дверей гострою голкою жаху. Навколо цього екземпляра можна було ходити, скільки заманеться, і розглядати, розглядати. П'ятеро милих дівчат за останні два роки. Тобі страшно? — Біжи, наказав він. Переклад опублікований у журналі «Неман», №8