Олександр Асєєвський: Це не лише ліричний репортаж від юності до днів, коли можна говорити, що відлетіли «всі роки найкращі мої», це не тільки таємно-гарячі та чисті освідчення в коханні, надісланому нам як дар природи, мови, космосу. , це ще подібно до благання (зовсім не блюзнірського, навпаки!), це догана душі, коли вимовивши слово, та відчуває свободу і дотик до незримої вічності. Я знаю, мені відомо, що деякі читачки віршів Галини Таланової, перечитують їх на згадку, бо знаходять у них схоже зі своєю долею, бо для них ці вірші – оберіг та змова для свого життя та долі... Якщо ж бути коротким , то про поезію Галини Таланової можна сказати абсолютно чесно - вона просякнута струмами щирого серця і - не втримаюся нехай і від пишних порівнянь - подібна до кришталевого струмка, що проливається і поточному десь на безкраїх наших російських рівнинах. Її переконлива зосередженість на найголовнішому прояві людяності – любові, самотній, нерозділеній, то плачучій, то піднесеній до небес, любові жіночого серця – це ті сторінки в поетичному царстві, які ніхто й ніколи не втомиться читати. Треба тільки з таким же відкритим серцем приймати сказане тими обраними, яким послано навівати людству золотий сон про те прекрасне, що є у світі. Це ще один доказ її неабиякого поетичного таланту. Її твори наповнені оригінальними мистецькими засобами, серед яких основна роль відведена метафорам: заплаканий квадрат вікна, свинцева хмара фраз, ковші долонь, липка спека, суглоби осив, соломинка печалі, теплиця душі та багато інших.